Activities
Взаємодопомога
Коли ми допомагаємо одне одному, ми робимо цей світ кращим. Чи пам'ятаєш ти як саме виручали одне одного герої цієї книги? Подумай кому і як ти можеш...
Це мій улюблений персонаж
Хто з персонажів книги сподобався тобі найбільше? Намалюй цього персонажа та покажи малюнок своїм друзям. Розкажи їм про нього.
Круть і Верть
Жили собі двоє мишенят — Круть та Верть — і півник Голосисте Горлечко. Мишенята тільки й знають, що танцюють та співають.
Півник удосвіта встане, усіх піснею збудить та й до роботи береться. Якось підмітав та й знайшов пшеничний колосок.
— Круть, Верть, — став гукати півник, — а гляньте-но, що я знайшов!
Прибігли мишенята та й кажуть:
— Коли б це його обмолотити…
— А хто молотитиме? — питає півник.
— Не я! — каже Верть.
— Не я! — каже Круть.
— Я обмолочу, — каже до них півник. І взявся до роботи.
А мишенята й далі бавляться.
Обмолотив півник колосок та й знов гукає:
— Гей, Круть, гей, Верть, а гляньте, скільки зерна я намолотив!
— Треба, — кажуть мишенята, — зерно до млина однести та борошна намолоти.
— А хто понесе? — питає півник.
— Не я! — гукає Круть.
— Не я! — гукає Верть.
— Ну, то я однесу, — каже півник. Узяв на плечі мішок та й пішов.
А мишенята собі одно скачуть.
Прийшов півник додому, кличе мишенят:
— Я борошно приніс!
— Ой півничку! — радіють мишенята. — Уже тепер тісто треба замісити та пиріжечків спекти.
— Хто ж міситиме? — питає півник.
— Не я! — пищить Круть.
— Не я! — пищить Верть.
— Доведеться мені, мабуть, — каже півник.
От замісив півник тісто, приніс дрова та й розпалив у печі. А як у печі нагоріло, посадив пиріжки. Мишенята й собі діло мають: пісень співають, танцюють.
Спеклися пиріжки, а мишенята вже й тут.
— Ох і голодні ми! — кажуть.
— Стривайте! — каже півник. — Ви мені скажіть, хто знайшов колосок?
— Ти, — кажуть мишенята.
— А хто його обмолотив?
— Ти, — уже тихіше відказують Круть і Верть.
— А тісто хто місив? Піч витопив? Пиріжків напік?
— Ти, — уже й зовсім нищечком кажуть мишенята.
— А що ж ви робили?
Що мали казати мишенята? Стали вони вилазити з-за столу, а півник їх і не тримає. Хто ж отаких лінюхів пиріжками пригощатиме?
Кіт, цап і баран
Жили в одного господаря цап і баран. Жили в згоді-злагоді, а як кого били, то тільки кота Мурлику. Він такий злодій і розбійник, усе тільки світом вештається та краде.
Сидять собі раз цап і баран та й балакають. Аж тут де не взявся сірий кіт Мурлика, йде та так жалісно плаче…
Питають цап і баран:
— А чого це ти, Мурлико, так тяжко плачеш?
— Як мені не плакати? Я бабину сметану злизав! Била мене баба, била, за вуса крутила! І все говорила: «А до мене їде зять, що замість сметани їсти подать? Хіба цапа і барана!»
— Ех ти, клятий котище! Через тебе ж нам гинути доведеться! — заревіли цап і баран.
Та все ж таки простили коту і стали думати, що робити.
— Брате баранчику, чи тверда у тебе голова? — питає кіт Мурлика. — Ану, спробуй у ворота вдарити!
Баран з розгону кинувся та буц рогами в ворота. Ворота похилилися, та не відчинилися. Піднявся цап, туцнув у ворота, і ворота відчинилися.
Порох стовпом піднімається, трава до землі згинається, біжать цап і баран, а за ними скаче сірий Мурлика.
Змучився він скоро, не встигає і кричить:
— Не лишайте мене, братчики, на поталу диким звірам! Я вам за те в пригоді стану!
Посадив цап кота на себе, і знову помчали вони.
А тут саме натрапили на скошене поле, а на полі стоги сіна, як палати, стоять. А ніч була осіння, холодна.
— Де тут вогню добути? — радять цап з бараном.
А кіт каже:
— Вдартеся рогами!
Ой, як розбіглися цап з бараном та як вдарили рогами, аж іскри скочили та й на сіно впали! Загорілося багаття. Тепло, гарно!
Гріються цап, баран і кіт біля багаття. Аж дивляться — іде ведмідь.
— Пустіть, — каже, — зігрітися!
— Просимо, просимо!
І стали разом темну нічку ночувати.
Аж тут ідуть вовки сірі, а білий — просто до стогу!
— Ану, спробуймо, хто міцніший! — каже.
Заблеяли цап і баран з переляку, а Мурлика:
— Не сердь нашого старшину цапа, білий вовче, бо він дуже сердитий! Краще підійдіть до нашого молодшого братчика, що під стогом лежить!
Тоді вовки бородатому цапові тільки здалека вклонилися, а самі обступили ведмедя і ну його зачіпати. А він як набрав сили та як вхопить вовків по два в одну лапу, а вони як заридали та застогнали… А далі якось вирвалися та давай ногам знати, аж закурилося за ними!
Так от хитрий кіт став цапові й баранові в пригоді.
Як кіт ходив чоботи вибирати
Жив собі кіт. Жив та й жив, горя не знав. Аж тут — холоди на порозі, а чобіт немає. Вирядився він до міста, аби купити чоботи собі та дружині.
Пройшов уже чималу частину дороги, бачить: назустріч лис іде. Підійшов лис ближче та й питається:
— Куди це ти, пане Котовський, ідеш?
— Іду в місто, — відповідає кіт, — собі та дружині по чоботи. Бо зима на порозі, босоніж ходити холодно.
А лис каже:
— Живе тут неподалік вправний швець вовк — відведу до нього, то й купиш собі чоботи.
Рушив лис попереду, а кіт слідом за ним. Завів хитрун кота в гущавину, а той і не знає, що в лісових хащах небезпечно, бо, крім свого села, нічого не бачив.
Лис зупинився й каже котові:
— Давай гроші, бо я тебе з’їм!
— Змилуйся, братику! — нявчить кіт. — Куплю вже чоботи і тобі, і дружині, і дітям, тільки відпусти мене!