Activities
Приманка для привидів
У історії, Вашингтон використовував приманки, щоб відлякати привида. Придумай варіанти приманок, які можна використати, щоб налякати привида. Зроби о...
Пророцтво
Придумай нову віршовану версію пророцтва для цієї історії. Запиши її. Ти можеш також прикрасити своє пророцтво. Не забудь додати важливу дію, яку має...
Повне ім’я автора багатьох найпопулярніших творів світової літератури (таких як роман «Портрет Доріана Грея»; комедії «Ідеальний чоловік», «Як важливо бути серйозним», «Свята блудниця, або Жінка, обсипана коштовностями»; драми «Флорентійська трагедія», «Віра, або Нігілісти», «Саломея») звучить досить переконливо — Оскар Фінгал (згідно з деякими документами — Фрінгал) О’Флагерті Вілс Вайльд.
Майбутній письменник з’явився на світ 6 жовтня 1854 року в місті Дубліні, в сім’ї сера Вільяма Вайльда — відомого лікаря-офтальмолога, який написав також безліч книг із медицини, історії та географії. Авторитет батька відіграв не останню роль у становленні Оскара, адже в Англії Вайльд-старший був призначений придворним хірургом, а згодом став лордом, у Швеції отримав орден Полярної зірки, а в Німеччині досі вважається найталановитішим ученим в історії медичної науки.
Його ж мати — леді Джейн Франческа Вайльд — мала найбезпосередніше відношення до літературної творчості: вона складала вірші, які підписувала псевдонімом TĉöĻûęzû (Надія), вкладаючи в це слово свою безмежну любов до рідної Ірландії та підтримку її визвольного руху. Саме в літературному салоні цієї світської дами, яка дещо перебільшувала власну місію, минула рання юність Оскара. Тут сформувалися його перші погляди на життя, допитливість, мрійливість, інтерес до всього таємничого і фантастичного, що згодом дозволить йому вигадувати незвичайні сюжети та створювати неординарних героїв.
Звісно ж, батьки не могли не подбати про те, щоб їхній улюблений син, представник привілейованого ірландського роду, отримав гідну освіту: після п’ятирічного навчання в школі в Порторі (1864–1869), під час якого особливо проявилися його здібності до стародавніх мов, Оскар із 1871 по 1878 рік поглиблює свої знання в Дублінському коледжі Трійці, де, зокрема, серйозно захоплюється поетами-романтиками і з цікавістю слухає лекції Джона Рескіна — автора «Сучасних живописців» і «Каменів Венеції», в яких широкому читачеві по-новому представлено скарбницю великої європейської культури.
Величезний вплив на формування поглядів майбутнього письменника мало його знайомство з автором «Етюдів з історії Ренесансу» Уолтером Пейстером, який проголосив: «Особистість — ось у чому наше спасіння».
Оскар Вайльд із відзнакою закінчує Оксфордський університет. Разом із ректором коледжу Трійці та президентом Королівської ірландської академії, професором Мегаффі, в 1877 році він здійснює поїздки до Італії і Греції, яскраві враження від яких надихають його на першу прозу і — трохи згодом — вірші.
В Оксфорді юний Вайльд приєднується до естетського напрямку в мистецтві. Він називає Англію «гніздом торгашів» і таврує ганьбою «вульгарну буржуазну дійсність», підкреслюючи це також зовнішнім виглядом і всюди з’являючись із незмінною емблемою англійських естетів — квіткою соняшника в петлиці (потім її замінить зелена гвоздика).
В цей же час він дебютує і як поет, видавши потім, щоправда, всього дві поетичні книжки: «Вірші» (1888) і «Вірші, що не увійшли до збірки, 1887–1893», а також кілька лірико-епічних поем.
Наприкінці 1881 року Оскара Вайльда запрошують до Нью-Йорка прочитати кілька лекцій з англійської літератури. Він заявляє, що справжнє мистецтво ґрунтується на брехні і заперечує його соціальні функції, підкреслюючи, що завдання кожного художника «...просто в тому, щоб чарувати, захоплювати, приносити задоволення». Саме ці погляди письменника знайшли найбільш яскраве відображення в його казках, об’єднаних у 1888 році в збірник «Щасливий принц та інші казки», а також у романі «Портрет Доріана Грея» (1890), якому буржуазна критика приписувала аморальність і розбещеність.
У 1895 році Вайльд був засуджений до тюремного ув’язнення терміном на два роки за звинуваченням у злочині проти моральності, внаслідок чого в його свідомості та творчості стався грандіозний переворот. Свідченням тому є два абсолютно фантастичні твори останніх років — «Балада Редінгської в’язниці» і послання з в’язниці «Įö ŵĻÆŋúęŨSC» («Із безодні»).
Після звільнення з ув’язнення в травні 1897 року Вайльд відразу ж поїхав до Франції, де помер 30 листопада 1900 року.
Оскар Вайльд залишивши по собі чудову літературну спадщину. Символічні слова з його тюремної сповіді: «Страждання і все, чого воно може навчити, — ось мій новий світ. Я жив раніше тільки для насолод. Я уникав скорботи і страждань, якими б вони не були. І те й інше було мені ненависне... Тепер я бачу, що Страждання — найвище з почуттів, доступних людині, — є одночасно предметом і ознакою справді великого мистецтва».