Activities
Битва оповідачів
Пограй з другом або друзями. Організуйте битву оповідачів. Кожен учасник має обрати байку з книжки, прочитати її уважно та підготуватися переказати ї...
Медитуй як філософ
Автор цієї книги був видатним українським філософом. Філософи часто заспокоюють свій розум медитацією. Спробуй також помедитувати. Сядь на подушку на...
Друже мій, не зневажай байок!
Нема нічого смішнішого за розумний вигляд з порожнім нутром і нема нічого веселішого за смішне обличчя з прихованою серйозністю.
Згадаймо прислів’я: «Красна хата не углами, а пирогами».
Я й сам не люблю мінливої маски тих людей і справ, про які можна сказати українською приповідкою: «Стукотить, гуркотить, гримотить… А що там? Кобиляча мертва голова біжить»… Це про тих, хто багато й красно говорить, а слухати нічого. Не любі мені ці порожні гордощі й пишна порожнеча; я люблю те, що зверху ніщо, а всередині щось, зовні неправда, а всередині правда… Друже мій, не зневажай байок! Байка й притча — одне й те саме…
Цей утішний і фігурний різновид творів був звичний для найкращих стародавніх філософів. Лавр і взимку зелений. Так мудрі люди й у розвагах розумні, й у неправді правдиві.
Григорій Сковорода
Козлятко і Вовк-флейтист
Козля від отари відбилося к бісу,
Аж тут і товариш — біжить Вовк із лісу.
Кинулось спершу тікати в ярузі,
А потім спинилось та й каже драпузі:
«Я знаю, мені не уникнути смерті
Від пащі твоєї, та будь милосердий!
Зроби, ради Бога, ти милість єдину:
Заграй на флейтузі мені на кончину,
Нехай попрощаюсь з життям моїм милим,
І сам же ти знаєш — в кінці уся сила».
«Не відав, що є в мене цей квалітет*», —
Подумав був Вовк, та й ну менует
Щосили тут дути. Танцює Козлятко,
Хвалою Вовчиська підмазує гладко.
Аж зграя собак, наче вихор, вкруг стала.
Флейтуза із рук музикантові впала.
Собаки — на ВŖвка! Той схопить, той вкусить.
Уже капельмейстер до танцю йти мусить.
А тут Чорногривка хвать за поясницю,
А Жук із Білком — за горла цівницю,
Кудлай і Гривко уже вп’ялися в клуби —
І крик у долині свідчить про згубу!
Ще й Хвіст прилетів і писок свій пхає,
Не втовпиться, бачиш. А Вовк лиш зітхає:
«Навіщо ж я, дурень, та став капельмейстром,
Родившись на світ усього лиш кухмейстром?!
Було б мені кози справлять до просолу,
А не музичну заводити школу…
А-а! Все по заслузі!..» Собаки ж бо рвали —
Отак йому нагла тут смерть і настала.
Приказка
За те не берись, що не дŘно від Бога.
Без Бога, як кажуть, — ні до порога.
* Квалітет — якість, риса, талант.
Собаки
У селі в хазяїна жило двійко собак. Якось раз проїжджав повз ворота незнайомець. Один собака вискочив і став гавкати, аж поки той не зник з очей, а потім повернувсь у двір.
— І що тобі це дало? — спитав другий.
— Та хоч нудьгу розвіяв, — відповів на те перший.
— Але ж не всі проїжджі такі, — сказав розумний, — щоб мати їх за ворогів нашого хазяїна, а то б я й сам не занедбав своєї служби, хоч минулої ночі моя нога побувала у вовчих зубах. Бути собакою — добра справа, а от гавкати на всіх просто так — зле.
Сила
Розумна людина знає, що ганити, а дурень базікає без пуття.
Ворона і Чиж
Неподалік від озера, у якому видно було жаб, виспівував, сидячи на гілці, Чиж. Ворона поблизу й собі каркала, а бачачи, що Чиж не перестає співати, сказала:
— Чого це ти сюди пнешся, жабо?
— А ти чого мене жабою звеш? — спитав Чиж Ворону.
— А того, що ти точнісінько такий же зелений, як і ота он жаба.
— О! — скрикнув Чиж. — Коли вже я жаба, тоді ти справжня кракавка за своїм внутрішнім знаряддям, яке робить твій спів дуже схожим на жаб’ячий.
Сила
Серце та людські звичаї, а не зовнішні ознаки мають свідчити про те, хто є хто. Дерево пізнають за плодами.
Жайворонки
Ще в сиву давнину, якраз у ті часи, коли черепахи вчилися в орлів літати, молодий Жайворонок сидів неподалік від того місця, де одна зі згаданих черепах… щасливо закінчила на камені свій політ та ще й із неабияким шумом і гуркотом. Молодик, з переляку тремтячи, подавсь до свого батька:
— Таточку! То, мабуть, біля отієї он гори сів орел, про якого ти мені колись розповідав, що він птах найстрашніший і найсильніший…
— А чому ти так гадаєш, синку? — спитав старий.
— Таточку! Як він сідав, то я такої швидкості, шуму й гуркоту ще зроду не бачив і не чув.
— Мій любий синочку! — сказав старий. — Молоденький твій умочок… Знай, друже мій, і завжди співай собі ось оцю пісеньку:
Не те орел, що літає,
А те, що легко сідає…
Сила
Багато хто без природи значні справи починає, та погано кінчає. Добрий намір і кінець — всякій справі є вінець.
Голова і Тулуб
Тулуб, одягнувшись у чудове й просторе з дорогими оздобами вбрання, величався перед Головою й дорікав їй тим, що на неї не припадає навіть десятої частини його розкоші…
— Слухай, ти, дурню! — сказала Голова. — Якщо може вміститись розум у твоєму череві, то подумай, що це зроблено не заради твоєї великої гідності, а лиш тому, що ти не можеш удовольнитися малим, як я.
Сила
Баєчка ця для тих, хто свою честь поклав на одній лише розкоші.