Shughuli
Переказ
Обери історію. Намалюй події, які ти з неї пам'ятаєш. За допомогою своїх малюнків або ілюстрацій у книзі перекажи цю історію своїм рідним чи друзям. ...
Ідеальний робот
Уяви ідеального робота та намалюй його. Які функції він вміє виконувати? Потім зіграй цього робота перед своїми друзями.
МІКРОБОТ
По небу летів метеорит. Це такий великий камінь, який добряче нагулявся в космосі, а тоді чомусь наблизився до Землі й став на неї падати. За собою він лишав яскравий вогненний слід.
Саме в цей час у міському парку гуляла цікава компанія: дівчинка Амелія та її друзі — автомобільчик Ревун і хлопчик Пітер. Вони й побачили яскраве світло, яке мов розітнуло небо, і завважили, що оддалік у парку — саме там, куди був спрямований цей спалах, — щось упало, аж земля під ногами задрижала.
Ясна річ, друзі не могли про´авити таку нагоду, тож усі троє одразу ж кинулися в той бік. Їм було дуже цікаво.
Над чималою заглибиною на місці падіння клубочився стовп чи то диму, чи то куряви. Наблизившись, друзі побачили в ній невеликі уламки каменю, більша частина якого згоріла в атмосфері.
— Це метеорит, — сказав Пітер. Він був найстарший і на метеоритах уже трохи розумівся. Тож заходився підбирати уламки й уважно їх роздивлявся. А тоді, припасувавши кілька уламків один до одного, здивовано мовив до друзів: — Гляньте, тут ніби щось було всередині.
— Так, маленьке і кругле, — підтвердила Амелія, проводячи пальцями по гладенькій виїмці.
Справді, скидалося на те, що камінь, розколовшись від удару об землю, вивільнив заховану в ньому невелику кульку.
— То де ж воно? — зароззирався довкола Пітер.
Амелія допомагала йому з пошуками. Проте звіддаля вже лунали чиїсь голоси, шум — певно, не лише наші друзі завважили метеорит.
Ось зараз прийдуть сюди дорослі — і що вони скажуть? Може, лаятимуть наших друзів за те, що ті блукають самі по закутках парку так далеко від дому? Доведеться виправдовуватися… Ні, ліпше піти звідси, перш ніж хтось нагодиться, тим паче, що навряд чи вони знайдуть тут іще щось цікаве…
Та перш ніж піти, Амелія все ж устигла помітити, як під великим кущем поряд із метеоритною ямою щось зблиснуло. Дівчинка нахилилася й намацала у траві золотисту кульку. Та чужі голоси лунали вже дуже близько, тож вона, і не роздивившись до пуття знахідку, заховала її собі в сумку й побігла навздогін за Пітером і Ревуном.
Відтак, вийшовши на світло, друзі роздивлялися ту кульку, але нічого цікавого в ній не побачили. Кулька як кулька — звичайнісінька, без жодної відмітини, немає за що й окові зачепитися. Ревун припустив, що вона, може, від підшипника. Певно, їхав хтось парком чи грався там — і загубив. Так знахідка й залишилася в сумочці Амелії, і друзі, захопившись обговоренням недавніх подій, про неї просто забули.
Та ось настала ніч.
Амелія спала неспокійно, їй снився метеорит і вибух у парку. Відтак вона побачила уві сні заглибину на місці падіння небесного тіла, — і та заглибина раптом засяяла і якось протяжно задзвеніла чи загула…
Від цього дівчинка прокинулася і збагнула, що світло й отой дивний звук насправді не сон, а ява. З передпокою променіло якесь сяйво і було чутно невиразне гудіння.
Навшпиньках Амелія підійшла до дверей і визирнула в передпокій. Там просто в повітрі й ширяла знайдена в кущах кулька. Саме вона випромінювала м’яке світло й тихо гуділа.
Амелія спробувала піймати кульку, але марно — знахідка ще трохи політала в передпокої, відтак полетіла на кухню, і що швидше дівчинка бігла за нею та стрибала, то спритніше кулька ухилялася.
Що ж робити?
Було вже пізно, будити нікого не хотілось, а сама дівчинка не могла дати раду дивній знахідці.
«Ідея!» Амелія раптово згадала про новісінький сачок для метеликів, який саме перед тим подарували їй батьки.
Щільно причинивши за собою двері, щоб кулька знову не випорснула в передпокій чи, чого доброго, у кімнату батьків, дівчинка кинулася у свою кімнату по сачок. А коли повернулася, кулька й далі, мов ніде нічого, висіла собі в повітрі просто посеред кухні.
Змах — і ось уже капосна знахідка накрита сачком!
Та не встигла Амелія зрадіти, як кулька злетіла вгору аж до стелі — й миттю підняла в повітря дівчинку разом із сачком. Так Амелія й літала по кухні, щосили стиснувши ручку сачка, щоб не грьопнутися.
Одначе дівчинці пощастило. На одній із полиць лежала згорнута мотузка, і Амелія на льоту змогла до неї однією рукою дотягнутися. Вона швиденько прив’язала мотузку до сачка й, спустившись на підлогу, міцно «пришвартувала» свою літаючу знахідку до шафи.
Підняти в повітря шафу кулька чи не змогла, чи не насмілилася, — тож дівчинка вирішила, що так усе може зачекати до ранку, і повернулася в ліжечко.
І справді, коли вранці Амелія прийшла на кухню, сачок із кулькою досі висів у повітрі. Дівчинка покликала друзів, і вони разом стали міркувати, як приборкати цю неслухняну знахідку.
Урешті вирішили прив’язати мотузкою до автомобільчика, щоб можна було притягнути кульку туди, куди потрібно.
Отож узялися до справи. Прив’язали мотузку, Ревун гучно задзижчав мотором і навіть зумів трохи протягнути сачок із кулькою, та зненацька кулька засяяла яскравіше й потягнула автомобіль назад.