Завдання
Карта Пижикової мандрівки
Накресли детальну карту Пижикової мандрівки від початку до кінця. Зобрази усі місця, які траплялися йому на шляху. Намалюй себе біля місця, яке тобі ...
Список корисних подарунків
У книзі Мотоцикл дарує Пижику дуже корисний подарунок. А ти любиш обирати подарунки? Що ти відчуваєш коли отримуєш подарунки? Склади список людей, як...
Пижик — маленький життєрадісний автомобільчик, який нещодавно з’явився на світ! Перед ним, майбутнім Пежо, стоїть нелегке завдання — дістатися міста, де на нього вже чекає нова родина. Та от лихо: після купання під Поливомийною Автівкою папірець із адресою розмочився. Тепер від назви потрібного Пижикові міста залишилася однаєдина літера — «Ч»… Утім робити нема чого — треба їхати, й малюк вирушає на пошуки місця призначення. Попереду на нього чекають цікаві знайомства та неймовірні пригоди. Чи впорається він із першим випробуванням, що розтягнулося на сотні кілометрів?
Початок шляху
Жив собі Пижик. Він був маленьким автомобільчиком, автомобільчиком-дитинчам. Коли він подорослішає, його зватимуть Пежо, а можливо, у нього буде навіть прізвище — Дев’ятсотсім, наприклад. Проте це буде дещо згодом. А наразі це славний, круглоокий жовтий малюк.
З’явився він нещодавно і так радів цьому, що не міг їздити так, як це робили інші автівки, — поважно і респектабельно. Пижик не їздив — він стрибав дорогою, мов коник.
— Юначе, — проскрипіла Синя Автівка з іржавими патьоками на правому крилі, коли вони зупинилися на світлофорі, — не рекомендую вам так підстрибувати на вибоїнах, інакше від вашої гуми залишиться суцільне лахміття.
— Дякую, пані Стара Колимаго! — відповів увічливий Пижик. — Ціную вашу турботу.
— Я-а-ак? Як ти мене назвав? — вигукнула Синя Автівка. — СТАРОЮ КОЛИМАГОЮ?!?
— Саме так, — кліпнув фарами маленький автомобільчик. — Адже вас так звати? Ось цей пан, — Пижик кивнув у бік солідного, пихатого Джипа, — запевнив, що якщо Стара Колимага не прибереться з лівого ряду, то йому доведеться злітати. Адже це ви їхали в лівому ряду…
— Хам! — гаркнула Синя Автівка. — Що це він собі дозволяє? Його ще не накреслили, а я вже…
Що робила в ті давні часи Стара Колимага, автомобільчик не дослухав — світлофор загорівся зеленим кольором. Середній ряд, у якому він їхав, рушив. Шум двигунів приглушив деренчання Синьої Автівки. Щиро кажучи, Пижика зовсім не цікавили спогади старожилів — він поспішав назустріч своїм пригодам.
Як Пижик загубився
Після розмови зі Старою Колимагою Пижик не просто катався Києвом — йому потрібно було доїхати із салону у місто, що починалося літерою «Ч». Як саме воно називалося — Чернігів, Черкаси або Чернівці, — було напевне відомо до того моменту, як автомобільчик викупався під Поливомийною Автівкою, що лила воду на квіткову клумбу. Вода зі шланга була такою сонячною, райдужною та блискучою, що Пижик не зміг утриматися і в’їхав у яскравий фонтан.
Поливомийна Автівка загула на Пижика весело й незлобиво. За мить автомобільчик виїхав із-під струменя чистим і блискучим, без жодної порошинки на новенькому кузові. Та ось лишенько — вода потрапила в прочинене вікно і розмила напис на папері з назвою міста, куди прямував автомобільчик. Папір лежав на передньому сидінні. Навіть доклавши чималих зусиль, можна було прочитати тільки перші три літери, чіткою залишилася лише перша — «Ч».
Поліцейський із дорожнього патруля, до якого Пижик звернувся за допомогою, тривалий час крутив у руках розмоклий папір, зсуваючи брови, чмихаючи носом і відкашлюючись.
— Чер… Чер… Через край розмокло! — хмикнув він, смикнувши підборіддям. — Не можу прочитати. То їдь! Без тебе роботи забагато. — Поліцейський насупився й засвистів у бік Мерседеса, що їхав утричі швидше, ніж це було дозволено.
— Дякую!
Ми вже говорили, що Пижик був увічливим автомобільчиком. Тим паче що в салоні його попередили: грубіянити дорожньому поліцейському — це майже те саме, що самому собі проткнути колесо — дорого й боляче.
І що ж робити в такій ситуації? Виходу, щиро кажучи, було два: або стояти, або їхати. Куди їхати — невідомо. Автомобільчик вирішив покластися на талан — їхати, куди дивляться фари, а там видно буде. Фари дивилися за місто. Пижик помчав щодуху — тільки вітер свистів, б’ючись об лобове скло й розпадаючись на два теплих крила, що ковзали по правому й лівому бортах.
За півгодини він побачив вказівник — «Чернігів 150».
— Це доля! — вигукнув Пижик і поїхав до Чернігова.
Праворуч і ліворуч проїжджали різні автомобілі — великі й дуже великі, — деякі були цілими автопотягами. Зовсім мало автівок походили на автомобільчик за розмірами. Мабуть, дитинчата їздили містом, на далекі відстані їх не відпускали. Хоча, як підказував Пижикові його поки ще небагатий досвід, містом їздити було значно небезпечніше й страшніше, ніж трасою. Майже ніхто на міських вулицях не переймався тим, що маленьким автомобілям потрібно поступатися дорогою, не підрізати їх і не лякати на світлофорах. На одному складному перехресті Пижик спостерігав, як перелякану маленьку автівку не пропускали дві величезні вантажівки, рикаючи на неї, поки та намагалася вибратися із затору.