Activities
Це мій улюблений персонаж
Хто з персонажів книги сподобався тобі найбільше? Намалюй цього персонажа та покажи малюнок своїм друзям. Розкажи їм про нього.
Взаємодопомога
Коли ми допомагаємо одне одному, ми робимо цей світ кращим. Чи пам'ятаєш ти як саме виручали одне одного герої цієї книги? Подумай кому і як ти можеш...
Круть і Верть
Жили собі двоє мишенят — Круть та Верть — і півник Голосисте Горлечко. Мишенята тільки й знають, що танцюють та співають.
Півник удосвіта встане, усіх піснею збудить та й до роботи береться. Якось підмітав та й знайшов пшеничний колосок.
— Круть, Верть, — став гукати півник, — а гляньте-но, що я знайшов!
Прибігли мишенята та й кажуть:
— Коли б це його обмолотити…
— А хто молотитиме? — питає півник.
— Не я! — каже Верть.
— Не я! — каже Круть.
— Я обмолочу, — каже до них півник. І взявся до роботи.
А мишенята й далі бавляться.
Обмолотив півник колосок та й знов гукає:
— Гей, Круть, гей, Верть, а гляньте, скільки зерна я намолотив!
— Треба, — кажуть мишенята, — зерно до млина однести та борошна намолоти.
— А хто понесе? — питає півник.
— Не я! — гукає Круть.
— Не я! — гукає Верть.
— Ну, то я однесу, — каже півник. Узяв на плечі мішок та й пішов.
А мишенята собі одно скачуть.
Прийшов півник додому, кличе мишенят:
— Я борошно приніс!
— Ой півничку! — радіють мишенята. — Уже тепер тісто треба замісити та пиріжечків спекти.
— Хто ж міситиме? — питає півник.
— Не я! — пищить Круть.
— Не я! — пищить Верть.
— Доведеться мені, мабуть, — каже півник.
От замісив півник тісто, приніс дрова та й розпалив у печі. А як у печі нагоріло, посадив пиріжки. Мишенята й собі діло мають: пісень співають, танцюють.
Спеклися пиріжки, а мишенята вже й тут.
— Ох і голодні ми! — кажуть.
— Стривайте! — каже півник. — Ви мені скажіть, хто знайшов колосок?
— Ти, — кажуть мишенята.
— А хто його обмолотив?
— Ти, — уже тихіше відказують Круть і Верть.
— А тісто хто місив? Піч витопив? Пиріжків напік?
— Ти, — уже й зовсім нищечком кажуть мишенята.
— А що ж ви робили?
Що мали казати мишенята? Стали вони вилазити з-за столу, а півник їх і не тримає. Хто ж отаких лінюхів пиріжками пригощатиме?
Кіт, цап і баран
Жили в одного господаря цап і баран. Жили в згоді-злагоді, а як кого били, то тільки кота Мурлику. Він такий злодій і розбійник, усе тільки світом вештається та краде.
Сидять собі раз цап і баран та й балакають. Аж тут де не взявся сірий кіт Мурлика, йде та так жалісно плаче…
Питають цап і баран:
— А чого це ти, Мурлико, так тяжко плачеш?
— Як мені не плакати? Я бабину сметану злизав! Била мене баба, била, за вуса крутила! І все говорила: «А до мене їде зять, що замість сметани їсти подать? Хіба цапа і барана!»
— Ех ти, клятий котище! Через тебе ж нам гинути доведеться! — заревіли цап і баран.
Та все ж таки простили коту і стали думати, що робити.
— Брате баранчику, чи тверда у тебе голова? — питає кіт Мурлика. — Ану, спробуй у ворота вдарити!
Баран з розгону кинувся та буц рогами в ворота. Ворота похилилися, та не відчинилися. Піднявся цап, туцнув у ворота, і ворота відчинилися.
Порох стовпом піднімається, трава до землі згинається, біжать цап і баран, а за ними скаче сірий Мурлика.
Змучився він скоро, не встигає і кричить:
— Не лишайте мене, братчики, на поталу диким звірам! Я вам за те в пригоді стану!
Посадив цап кота на себе, і знову помчали вони.
А тут саме натрапили на скошене поле, а на полі стоги сіна, як палати, стоять. А ніч була осіння, холодна.
— Де тут вогню добути? — радять цап з бараном.
А кіт каже:
— Вдартеся рогами!
Ой, як розбіглися цап з бараном та як вдарили рогами, аж іскри скочили та й на сіно впали! Загорілося багаття. Тепло, гарно!
Гріються цап, баран і кіт біля багаття. Аж дивляться — іде ведмідь.
— Пустіть, — каже, — зігрітися!
— Просимо, просимо!
І стали разом темну нічку ночувати.
Аж тут ідуть вовки сірі, а білий — просто до стогу!
— Ану, спробуймо, хто міцніший! — каже.
Заблеяли цап і баран з переляку, а Мурлика:
— Не сердь нашого старшину цапа, білий вовче, бо він дуже сердитий! Краще підійдіть до нашого молодшого братчика, що під стогом лежить!
Тоді вовки бородатому цапові тільки здалека вклонилися, а самі обступили ведмедя і ну його зачіпати. А він як набрав сили та як вхопить вовків по два в одну лапу, а вони як заридали та застогнали… А далі якось вирвалися та давай ногам знати, аж закурилося за ними!
Так от хитрий кіт став цапові й баранові в пригоді.
Як кіт ходив чоботи вибирати
Жив собі кіт. Жив та й жив, горя не знав. Аж тут — холоди на порозі, а чобіт немає. Вирядився він до міста, аби купити чоботи собі та дружині.
Пройшов уже чималу частину дороги, бачить: назустріч лис іде. Підійшов лис ближче та й питається:
— Куди це ти, пане Котовський, ідеш?
— Іду в місто, — відповідає кіт, — собі та дружині по чоботи. Бо зима на порозі, босоніж ходити холодно.
А лис каже:
— Живе тут неподалік вправний швець вовк — відведу до нього, то й купиш собі чоботи.
Рушив лис попереду, а кіт слідом за ним. Завів хитрун кота в гущавину, а той і не знає, що в лісових хащах небезпечно, бо, крім свого села, нічого не бачив.
Лис зупинився й каже котові:
— Давай гроші, бо я тебе з’їм!
— Змилуйся, братику! — нявчить кіт. — Куплю вже чоботи і тобі, і дружині, і дітям, тільки відпусти мене!