Activities
Щоденник Герди
Уяви, що Герда мала щоденник, куди вона записувала всі свої почуття під час подорожі. Запиши кілька речень з її щоденника. Як вона почувалася у кожні...
Заморожене Королівство
Пограй з кількома друзями на вулиці. Хай один/одна з вас буде Сніговим Королем чи Сніговою Королевою. Якщо він чи вона торкаються інших гравців, то ...
Дзеркало та його скалки
Вступ
Почнімо! Коли наша історія добіжить кінця, ми знатимемо більше, ніж тепер.
Отже, жив собі троль, злющий-презлющий. То був сам диявол. Якось він перебував у чудовому настрої й змайстрував таке дзеркало, у якому все добре та гарне неймовірно зменшувалося і принижувалося, а все негідне та потворне, навпаки, ставало ще помітнішим, видавалося ще гіршим. Наймальовничіші ландшафти виглядали в ньому, як варений шпинат, а найкращі з людей — як потвори, котрі, здавалося, стояли догори ногами й без животів! Обличчя викривлялися так, що їх неможливо було впізнати; а якщо в когось на щоці була веснянка чи родимка, вона розпливалася на все обличчя. Диявола це страшенно тішило. Добра, благопристойна людська думка відображалася в дзеркалі як химерна гримаса, отож троль не міг не реготати, радіючи своїй витівці.
Усі учні троля — в нього була власна школа — розповідали про це дзеркало, немов про якусь дивовижу.
— Тільки тепер, — казали вони, — можна побачити весь світ і людей у їхній справжній подобі!
І вони бігали з тим дзеркалом по всіх усюдах. Невдовзі не залишилося жодної країни, жодної людини, котрі б не відобразилися в ньому у викривленому вигляді.
Наостанок заманулося учням троля дістатися аж до неба, щоб поглузувати над янголами й над самим Творцем. Що вище вони підіймалися, то сильніше дзеркало кривлялося й викручувалося від гримас — тролі ледве утримували його в руках. Та ось вони піднялися ще, й раптом дзеркало скривилося так, що вислизнуло в них із рук, полетіло на землю й розбилося на друзки.
Мільйони, мільярди його скалок, однак, накоїли ще більше лиха, ніж саме дзеркало. Деякі з них були не більшими за піщинку. Вони розлетілися світом, часом потрапляли людям в очі й там і залишалися.
Людина ж із такою скалкою в оці починала бачити все навиворіт або помічати в кожній речі самі лише її погані риси, адже кожна скалка зберігала властивість, яку мало все дзеркало.
Деяким людям скалки влучали прямісінько в серце, і це було найгірше: серце перетворювалося на шматочок криги.
Траплялися з-поміж цих скалок і великі, такі, що їх можна було вставити у віконні рами, але в ці вікна не варто було дивитися на своїх добрих друзів. Нарешті, люди знаходили й скалки, з яких робили окуляри, — та непереливки було тим, хто надівав їх для того, щоб краще бачити речі й робити про них правильні висновки!
А злий троль реготав, реготав і реготав — до кольок у животі: так приємно лоскотав його успіх цього задуму.
Але світом літало чимало небезпечних для людей скалок того дзеркала.
Послухаймо ж, що було далі.
Хлопчик і дівчинка
Оповідання перше
У великому місті, де будинків і людей так багато, що далеко не кожен із них має змогу відгородити собі бодай маленьку діляночку для садочка, й де через те більшість мешканців задовольняються кімнатними квітами в горщиках, жили двійко бідних дітей, але в них був садочок, більший за квітковий горщик.
Хлопчик і дівчинка не були ріднею, але любили одне одного, як брат і сестра. Їхні батьки мешкали в мансардах суміжних будинків. Покрівлі будинків майже сходилися, а під виступами покрівель містився водостічний жолоб, що проходив якраз під віконцями мансард. Досить було комусь із дітей ступити зі свого віконця на жолоб — і кожен міг миттю опинитися коло сусідського вікна.
Батьки хлопчика й дівчинки мали по великому дерев’яному ящику. В них росла зелень і трояндові кущики (в кожному по одному), усіяні чудовими запашними квітами. Батькам спало на думку поставити ці ящики поперек жолоба так, що від одного вікна до іншого ніби потягнулися дві квіткові грядки.
Горох спускався з ящиків зеленими гірляндами, трояндові кущі зазирали у вікна й спліталися гілками — таким чином утворювалося щось подібне до тріумфальних воріт із зелені та квітів.
Ящики були дуже високими, й діти добре знали, що їм не можна залазити на них, тож батьки часто дозволяли хлопчикові з дівчинкою ходити одне до одного в гості й сидіти на лаві під трояндами.
Як же весело гралися вони тут!
Узимку їхні втіхи закінчувалися: вікна зазвичай вкривали крижані візерунки. Але діти нагрівали на печі мідні монети й прикладали їх до замерзлого скла — там миттю відтавав чудесний кругленький отвір, а в нього визирало веселе й ласкаве оченятко — це дивилися кожен зі свого вікна хлопчик і дівчинка: Кай і Герда.
Улітку діти легко могли опинитися одне в одного в гостях, а взимку їм треба було спершу спуститися на багато-багато сходинок униз, а потім на стільки ж піднятися вгору.
Надворі кружляли сніжинки.
— Це рій білих бджілок! — сказала бабуся.
— А в них теж є королева? — спитав Кай. Він знав, що у справжніх бджіл є така.
— Звісно є! — відповіла бабуся. — Звуть її Снігова Королева. Сніжинки оточують її щільним роєм, але вона більша за них усіх. Снігова Королева ніколи не залишається на землі — завжди несеться кудись на чорній хмарі. Частенько вечорами вона пролітає над міськими вулицями й зазирає у вікна — їй цікаво, як живуть люди. Саме тому вони і вкриваються крижаними візерунками, ніби квітами!
— Бачили ми, бачили ці квіти. Вони незвичайні, таких немає в нашому садку,— сказали діти й повірили, що все це щира правда.