Activities
Назви динозаврів
Попрактикуйся у читанні назв динозаврів: диплодок, алозавр, плезіозавр, тиранозавр, птеродактиль, рамфоринх, цератозавр, бронтозавр, ігуанодон, стего...
Що ти б зробив?
Уяви, що в тебе вдома є домашній улюбленець — динозавр. Подумай, що б ти робив з ним разом? Як би ти годував його? Як би його звали? Обговори це з др...
ÓИГĚДŜИÕ
Мишко нерухомо лежав на дивані, дивлячись у стелю й звісивши ноги, на одну з яких була наполовину надягнута смугаста шкарпетка.
– Одягайся швидше, а то запізнимося! – мама повісила на спинку стільця поряд із Мишком шорти та футболку й вибігла з кімнати.
Мишко намацав поряд іншу шкарпетку, надягнув на пальці другої ноги, знову гепнувся на диван і завмер. Мама повернулася з косметичкою й почала біля дзеркала швидко фарбувати вії.
– Мишку, я ж прошу тебе – поквапся!
Мишко рішуче сів, поправив шкарпетки, підтягнув до себе шорти й завмер, як раніше.
– Знову? – мама дивилася на Мишкове відображення в дзеркалі. – Я називатиму тебе копухою!
– А я тебе – ледаркою!
– Це ж чому? – пензлик у маминій руці зупинився.
– Тому, що ти мене вдягнути не хочеш.
– Де це бачено – вдягати такого великого хлопчика! – мама знову кудись помчала, а замість неї до кімнати велично зайшов кіт Кеша.
Він потерся об Мишкову ногу та раптом стривожено озирнувся й почав шумно нюхати повітря, повертаючи голову в різні боки. Мишко ліниво спостерігав, як Кеша обнюхав диван, шафу, повільно боком підійшов до щілини між шафою й Мишковим ліжком і… зник.
Мишко покліпав очима й про всяк випадок озирнувся: Кеші не було. Надягнув шорти, взяв футболку, обережно підійшов до щілини й теж зник.
– Ти готовий? – мама зазирнула до кімнати. – Ти де?
Вона вибігла на кухню, подивилася ще там і повернулася.
– Мишку! – мама пошукала його в інших кімнатах, на балконі й у ванній, потім, починаючи нервувати, влетіла до вітальні й ледь не наскочила на Мишка та Кешу. Кеша чомусь настовбурчив шерсть і гарячково облизувався. Мишко мав ще більш відчужений вигляд, ніж зазвичай уранці.
– Знайшов час ховатися! – обурилася мама. – Доки ти її триматимеш?
Вона вихопила із синових рук футболку, допомогла її надягнути й потягнула Мишка до виходу. Той покірно дозволив себе взути. На сходах, коли чекали ліфта, запитав:
– Мамо, а скільки в нас кімнат?
– Чому ти запитуєш? Хіба сам не знаєш?
– Але все ж таки. Три?
– Три.
Більше до самого дитсадка Мишко не промовив жодного слова, й мама знову захвилювалася:
– Все гаразд? Нічого не болить?
Мишко похитав головою й пішов у групу, де на нього вже чекав найкращий друг Артем.
– Дивись, – у руках Артема був товстий пластмасовий ящір із величезною кістяною пластиною та трьома рогами на голові, – це динозавр!
– А бувають такі справжні? – на радість Артемові Мишко не на жарт зацікавився іграшкою.
– Зараз ні. Тато казав, що динозаври всі вимерли.
– А давно?
– Давно. Сто років тому. А може, навіть більше.
Мишко подивився недовірливо: більше ста років – це вже занадто.
Мишко дуже любив після садка купувати з мамою різні смаколики. Ось і цього разу вони поверталися із сумкою, повною всіляких фруктів та горіхів. Біля будинку зустріли сусідку тітку Ліду, яка виростила перед під’їздом, можна сказати, маленький ботанічний сад. Поки дорослі розмовляли, Мишко уважно розглядав гіллястий кущик із довгими гострими листочками.
– А як це називається?
– Папороть, – відповіла тітка Ліда. – Красива, правда?
– А вони бувають великими? – Мишко широко розвів руки. Він знову, як ранком, став журливо-замисленим.
– Бувають. А раніше були й зовсім величезні – майже як наш будинок!
– А коли раніше?
– Давним-давно, мільйони років тому!
Мишко дивився на тітку Ліду округленими очима – він знову був збитий із пантелику.
Щойно зайшли до квартири, Мишко дістав із сумки рудувато-зелений плід, схожий на грушу:
– Мамо, мені можна це з’їсти?
– Дай татові, нехай почистить.
Мишко побіг на кухню й простягнув батькові дивну грушу.
– Що це за фрукт? – тато відклав книгу й підвів на сина здивовані очі.
– Це ж я, Мишко! – хлопчик був вражений, що тато його не впізнав.
На кухню зайшла мама, відібрала в тата, що примірявся до плоду авокадо, ніж, розрізала фрукт навпіл і вибрала з його половинок ложкою м’якоть.
– А як називається людина, котра бачила динозавра? – раптом спитав Мишко.
– Хм ... як-небудь негарно? – припустила мама.
– Вигадник, – відповів тато.
3ŜĚЙĞŲŹćÓĞ
Тато та мама пішли у справах, а Мишко зі своєю старшою сестричкою Женею залишилися вдвох на господарстві. Почитали книжку «Загублений світ», пограли в шахи. Коли кудись загубилися три пішаки, кінь і тура, а Мишко відбив ферзем палець, Женя увімкнула братику мультик, а сама пішла робити уроки. Сидіти без руху Мишкові швидко набридло, а тут якраз нечутно з’явився Кеша, подивився, ніби запрошуючи за собою, нявкнув і зник в отворі між шафою та ліжком. І Мишко тихенько пішов слідом.
Три кроки – й кімната зникла, а з’явилася низька печера, заввишки якраз як Мишко, з нерівними теплими стінами, гострими жовтими сталактитами та всіяною хвойними голками й камінчиками долівкою. Мишко слідом за Кешею просунувся до вузького, яскраво освітленого виходу й вибрався назовні.