Activities
Перед сном
Запиши справи, які ти робиш перед тим, як лягаєш спати. Наприклад: 1. Чищу зуби. 2. Читаю книгу. Зміни порядок цих справ. Запропонуй другові або подр...
Тваринки кажуть "Надобраніч"
Уяви що ти жабка. Скажи "На добраніч" жаб'ячою мовою. А як кажуть "На добраніч" мишка, собачка, горобчик, порося? Загадай цих тваринок другові.
Засинай, Пухнастику
Зайченя не хоче спати.
Кличе маму, кличе тата.
— Розкажіть-но мені казку
І подайте вовчу маску.
А давайте всі стрибати
Й дуже голосно співати!
Хочу їсти! Хочу пити!
Лапки треба тепер мити.
Хто придумав темну нічку?
Спати я не маю звички.
Коли сонце вклалось спати,
Час усім бешкетувати.
Ти, Пухнастик мій невтомний,
Моє сонце невгамовне.
Твої лапки натрудились,
Твої очка натомились.
Вже яскрава жовта зірка
Заглядає в нашу нірку.
Час настав відпочивати.
Треба спати… Треба спати…
Завтра вранці промінь сонця
День новий почне в віконці.
А поки, Пухнастик любий, —
Загортайся в свою шубку.
Поки ніч тепленька —
Засинай, маленький.
Мелодія зірочок
У зірочок дуже важлива справа.
Щовечора, щойно сонечко сховається за обрій, зірочки підіймаються на небо й починають мерехтіти, виглядаючи по вікнах усієї нашої планети, де не сплять діточки. Одна зірочка заглядає до чорнявої Джессі в Америці, інша спостерігає, як збирається до сну хлопчик Мінь у Китаї. А он та блакитна зірочка-миготушка чекає, коли вже в Іспанії маленька невгамовна Аделіна піде до ліжечка. Велика й поважна зірка зазирає аж до самої Австралії, там не хоче спати бешкетний Марк… Зірочки живуть на небі й звідти можуть спостерігати за всіма дітками на Землі.
Отака в них робота — бачити малечу, яка не спить, і наспівувати їй дивовижну сріблясту зіркову мелодію:
Дінь…
Дінь-ділінь…
У малят закриваються оченята…
«Дзінь-ділінь-дінь-дінь…» — зірочки кличуть до малят яскраві та цікаві сни.
«Дінь-дон-дінь-дон, дінь-ділінь…» — дрібними дзвіночками розсипається зоряна мелодія солодких снів.
Завтра прийде новий день із дивовижними пригодами. Тому всім малюкам потрібно набратися сил, щоб бути здоровими і вправними.
«Ділінь-дон-дон, спи, Оксаночко, дінь-ділінь-дінь-ділінь…»
Мавпеняткові сни
Спи, моя зірочко.
Зірочкам теж треба спати.
Зірочкам завтра дивитись до хати.
Зірочкам ще миготіть і моргати.
Зірочкам клопотів стільки багато.
Спи, мавпенятко маленьке моє.
Спи, поки сон із веселок ще є.
Спи, хай в твої мавпеняткові сни
Дивляться промені теплі весни.
Щасливі сни
Спи, моя кицько мала і пухнаста.
Хай тобі сняться радість і щастя.
Хай в твоїх снах руді мишенята
Розкажуть казок багато-багато.
Спи, моя доню. Хай завтрашній день
Нових і щасливих співає пісень.
І хай подарунки без свят і нізащо...
Спи, моя квіточко, хай буде краще.
Де народжуються сни
А сни народжуються у дивовижному світі веселок.
Так-так, саме там, поміж веселок і грайливих рожевих цуценяток, у дивних блакитних, мов хмаринки, квітах, народжуються сни.
Квіточки поволі відкривають пелюстки — і звідти, мов дивні птахи, випурхують кольорові сни. І летять до діток. Одні сни — про яскравих поні. Інші — про паровози й великі машини. А бувають сни про маму чи тата. Снів дуже багато, бо кожній дитині щоночі приходить яскравий сон про зайчика-стрибайчика, про веселого равлика, а може, і про сірого котика-муркотика.
Сни обов’язково прийдуть, просто на них треба правильно чекати.
Коли лягаєш спати, закривай оченята й починай мріяти про світ казкових пригод, про веселі паровозики, про добрих чарівників, про пухнастих ведмежаток… У світі чарівних веселок обов’язково почують твої мрії та подарують тобі дивовижний сон.
Татків цілунок
Спить маленьке зайченятко,
Вже його поцьомав татко.
Спить маленьке цуценятко —
І його поцьомав татко.
Спить Надієчка мала,
Бо вже спатоньки пора.
Тато, таточко, цілуй!
Треба спати
Сіра мишка-невмивашка
Просить мишку-маму старшу:
— Нумо, мамо моя люба,
Ну ж бо, мамо дорогенька,
Ну давай стрибати будем
І співати голосненько!
І по ліжку погарцюєм,
Іграшки всі розкидаєм,
З подушок вігвам збудуєм.
Скільки справ, а ми лягаєм!
Усміхнулась мама-мишка,
Пригорнула мишенятко.
— Ніч уже, моя невтомна,
Треба спати, треба спати.
Страшко-страшуля
Під ліжком у Юлі живе дивовижна Страшуля. У неї великі очиська, замурзаний носик і нечесане волосся. Страшуля ма´ла б лякати людей, усі мусили б її боятися, але так сталося, що Страшулька сама боїться всіх і всього. От, наприклад, гребінець. Хіба ж є щось страшніше за гребінець?!
Або сірий старий плюшевий кіт. Він видавався Страшулі дуже небезпечним. Ніби ось іще трошки — і його сіра пухнаста мордочка гарикне на Страшулю. Але кіт лише ходив на прогулянки з Юлькою та дивакувато всміхався.
Юля любила свою Страшульку.
Щовечора зазирала під ліжко й промовляла: «Страшулько, я тут, ти не бійся, я з тобою». І тоді Страшулька смішно казала: «Гир-гир» — і лягала спатки в темному затишному куточку разом із Юлькою.
А Юлі теж було не страшно, бо в неї була найсимпатичніша Страшулька у світі.
І коли всі засинали, сірий плюшевий котик сміявся зі Страшулькиних зляків, приносив їй цукерки й тихо мурчав, закликаючи солодкі сни.
Мур-р-р-р-р…