Activities
Порване фото
Коли Ванілька порвала фотографію Плутона, Марк розплакався. Як гадаєш, чому він заридав? Що він відчував у той момент? А що б відчував/ла ти, опинивш...
Космічний зонд
Намалюй Сонце у центрі аркуша паперу та 9 орбіт з планетами довкола нього. Знайди декілька зерен рису, маленьких камінчиків або будь-що крихітне, що ...
1
Цей липневий день буде особливим.
Тато забирає мене від баби й діда раніше. Пообідавши, ми йдемо у вітальню, сідаємо просто на килим, спираємося спинами на диван. Тато вмикає свій ноутбук, а я від нетерплячки гризу нігті.
— Марку, припини! — він дратується через цю мою звичку.
Прямий ефір ніяк не розпочнеться. Я позираю на великий годинник на стіні. Źекундна стрілка ледве повзе: Плу-тон, Плу-тон, Плу-тон…
Плутон — це маленька планета на самому окрайці Сонячної системи. Така маленька, що її звуть карликовою. А дехто взагалі не вважає планетою. Навіть наш Місяць більший втричі, а важчий — у шість разів.
Досі ніхто не міг роздивитися Плутон як слід, адже він дуже-дуже далеко. Але сьогодні все зміниться.
Космічний апарат, обладнаний камерами, нарешті підлетить до Плутона. Щоб дістатися туди, він мчить крізь чорноту космосу вже дев’ять з половиною років. Це довше, ніж я живу на світі. І коли він долетить, то передасть на Землю все, що сфотографують його потужні прилади.
Навіть якщо це будуть інопланетяни чи душі померлих.
2
У нас із Плутоном своя історія. Вона почалася ще до мого на родження.
Мама з татом тоді щойно одружилися. Моя мама — фізик, а тато — астроном. Вони зустрілися в університеті, де разом вчилися. На побачення батьки ходили в обсерваторію — дивитися в телескоп на планети й комети. А у весільну подорож вони вирушили в Карпати. Узявши із собою намети й спальники, мама й тато ночували під зоряним небом. Метеори сипалися й сипалися над головою золотими рисками, кажуть вони.
Із весільної подорожі мої батьки привезли чорного, як космос, цуцика. Його назвали Плутон.
Плутон швидко виріс і з цуцика перетворився на великого пса. Коли він гавкав, здригалися стіни, а сусіди стукали в батарею.
— Баф! Баф! Баф!
Плутон мав дуже грізний вигляд. І лише ми з батьками знали, що насправді він добрий і лагідний.
Плутон був мені справжньою нянькою. Мама розповідає, що я навчився ходити, тримаючись за його спину. Якось він витяг мене з великої калюжі, в яку я впав.
Ми бігали наввипередки, грали в м’яча й разом бовталися в озері за містом. Якось ми ходили з Плутоном у ліс. Але з лісу він приніс кліща й довго потім одужував. Тож ми більше не брали Плутона із собою на пікніки. Плутон і тепер дивиться на мене з фото. У нього добрий погляд і великий висолоплений язик. Він немов каже:
— Ти чого, малий? Не переживай!
Але я переживаю. Мені хочеться обійняти Плутона. Але рік тому він потрапив під машину. І тепер його немає.
Батьки повторюють, що Плутон не зник назавжди. Що він просто переселився на небо. Може, навіть на планету, яка зветься так само, як і він, — Плутон.
3
Коли планету Плутон відкрили, ім’я їй вигадала 11-річна англійська школярка. Звали її Венеція Берні. Венеція була схиблена на міфології. Вона знала імена всіх давньогрецьких богів і героїв. Науковці подякували Венеції й навіть заплатили їй гонорар.
Плутон — це бог підземного царства, що володарює над померлими. Він охоче приймає до себе в гості, але ніколи не відпускає назад. А раптом наш пес і справді переселився на Плутон? Інколи я уявляю, як йому там самому. На Плутоні немає машин, тож йому можна ганяти де заманеться.
Я уявляю, як Плутон скаче через маленькі кратери, тягає в зубах метеорити й гавкає своїм громовим голосом:
— Баф! Баф! Баф!
І тоді на Плутоні здригаються гори, скочуючи схилами сотні дрібних камінчиків.
Плутону на Плутоні ведеться добре. Інколи він згадує наш дім, тата, маму й мене. Як ми торік ходили разом у похід. Як роздивлялися атлас зоряного неба, розвалившись на дивані. Або як він заважав нам із татом зібрати домашній телескоп. Він цупив деталі й ховав їх під свій килимок.
Може, цієї миті Плутону стає трохи самотньо. Він задирає свою велику голову до неба й виє на всі п’ять плутонових місяців: Харон, Нікту, Гідру, Кербер і Стікс.
4
Я припиняю гризти нігті й прикипаю до монітора. Там розказують, що за кілька хвилин космічний зонд уперше в історії впритул наблизиться до Плутона. Уже починається зворотний відлік.
— Тату, а зонд сяде на Плутон?
— Ні, — тато хитає головою. — Лише підлетить ближче і сфотографує.
Я чекаю на знімки Плутона, затамувавши подих. Може, на них я зможу розгледіти нашого чорного пса з веселими очима й великим язиком.
А якщо не зможу?
На екрані натовп науковців радіє й махає прапорцями. Тато перекладає мені з англійської, про що вони всі говорять. Бо я хоч і вчу англійську, але ще не все розумію.
Це справді велика подія в історії науки, говорять вони.
Ми дізнаємося багато нового, розповідають вчені.
Ми дослідимо багато загадок.
Ми кинемо світло на чимало таємниць.
Але знімків немає й немає.
— Вони будуть згодом, — пояснює тато, — коли зонд передасть усю інформацію.
Секрет Плутона і мій секрет поки що в безпеці.