Activities
Медитуй як філософ
Автор цієї книги був видатним українським філософом. Філософи часто заспокоюють свій розум медитацією. Спробуй також помедитувати. Сядь на подушку на...
Битва оповідачів
Пограй з другом або друзями. Організуйте битву оповідачів. Кожен учасник має обрати байку з книжки, прочитати її уважно та підготуватися переказати ї...
Друже мій, не зневажай байок!
Нема нічого смішнішого за розумний вигляд з порожнім нутром і нема нічого веселішого за смішне обличчя з прихованою серйозністю.
Згадаймо прислів’я: «Красна хата не углами, а пирогами».
Я й сам не люблю мінливої маски тих людей і справ, про які можна сказати українською приповідкою: «Стукотить, гуркотить, гримотить… А що там? Кобиляча мертва голова біжить»… Це про тих, хто багато й красно говорить, а слухати нічого. Не любі мені ці порожні гордощі й пишна порожнеча; я люблю те, що зверху ніщо, а всередині щось, зовні неправда, а всередині правда… Друже мій, не зневажай байок! Байка й притча — одне й те саме…
Цей утішний і фігурний різновид творів був звичний для найкращих стародавніх філософів. Лавр і взимку зелений. Так мудрі люди й у розвагах розумні, й у неправді правдиві.
Григорій Сковорода
Козлятко і Вовк-флейтист
Козля від отари відбилося к бісу,
Аж тут і товариш — біжить Вовк із лісу.
Кинулось спершу тікати в ярузі,
А потім спинилось та й каже драпузі:
«Я знаю, мені не уникнути смерті
Від пащі твоєї, та будь милосердий!
Зроби, ради Бога, ти милість єдину:
Заграй на флейтузі мені на кончину,
Нехай попрощаюсь з життям моїм милим,
І сам же ти знаєш — в кінці уся сила».
«Не відав, що є в мене цей квалітет*», —
Подумав був Вовк, та й ну менует
Щосили тут дути. Танцює Козлятко,
Хвалою Вовчиська підмазує гладко.
Аж зграя собак, наче вихор, вкруг стала.
Флейтуза із рук музикантові впала.
Собаки — на ВŖвка! Той схопить, той вкусить.
Уже капельмейстер до танцю йти мусить.
А тут Чорногривка хвать за поясницю,
А Жук із Білком — за горла цівницю,
Кудлай і Гривко уже вп’ялися в клуби —
І крик у долині свідчить про згубу!
Ще й Хвіст прилетів і писок свій пхає,
Не втовпиться, бачиш. А Вовк лиш зітхає:
«Навіщо ж я, дурень, та став капельмейстром,
Родившись на світ усього лиш кухмейстром?!
Було б мені кози справлять до просолу,
А не музичну заводити школу…
А-а! Все по заслузі!..» Собаки ж бо рвали —
Отак йому нагла тут смерть і настала.
Приказка
За те не берись, що не дŘно від Бога.
Без Бога, як кажуть, — ні до порога.
* Квалітет — якість, риса, талант.
Собаки
У селі в хазяїна жило двійко собак. Якось раз проїжджав повз ворота незнайомець. Один собака вискочив і став гавкати, аж поки той не зник з очей, а потім повернувсь у двір.
— І що тобі це дало? — спитав другий.
— Та хоч нудьгу розвіяв, — відповів на те перший.
— Але ж не всі проїжджі такі, — сказав розумний, — щоб мати їх за ворогів нашого хазяїна, а то б я й сам не занедбав своєї служби, хоч минулої ночі моя нога побувала у вовчих зубах. Бути собакою — добра справа, а от гавкати на всіх просто так — зле.
Сила
Розумна людина знає, що ганити, а дурень базікає без пуття.
Ворона і Чиж
Неподалік від озера, у якому видно було жаб, виспівував, сидячи на гілці, Чиж. Ворона поблизу й собі каркала, а бачачи, що Чиж не перестає співати, сказала:
— Чого це ти сюди пнешся, жабо?
— А ти чого мене жабою звеш? — спитав Чиж Ворону.
— А того, що ти точнісінько такий же зелений, як і ота он жаба.
— О! — скрикнув Чиж. — Коли вже я жаба, тоді ти справжня кракавка за своїм внутрішнім знаряддям, яке робить твій спів дуже схожим на жаб’ячий.
Сила
Серце та людські звичаї, а не зовнішні ознаки мають свідчити про те, хто є хто. Дерево пізнають за плодами.
Жайворонки
Ще в сиву давнину, якраз у ті часи, коли черепахи вчилися в орлів літати, молодий Жайворонок сидів неподалік від того місця, де одна зі згаданих черепах… щасливо закінчила на камені свій політ та ще й із неабияким шумом і гуркотом. Молодик, з переляку тремтячи, подавсь до свого батька:
— Таточку! То, мабуть, біля отієї он гори сів орел, про якого ти мені колись розповідав, що він птах найстрашніший і найсильніший…
— А чому ти так гадаєш, синку? — спитав старий.
— Таточку! Як він сідав, то я такої швидкості, шуму й гуркоту ще зроду не бачив і не чув.
— Мій любий синочку! — сказав старий. — Молоденький твій умочок… Знай, друже мій, і завжди співай собі ось оцю пісеньку:
Не те орел, що літає,
А те, що легко сідає…
Сила
Багато хто без природи значні справи починає, та погано кінчає. Добрий намір і кінець — всякій справі є вінець.
Голова і Тулуб
Тулуб, одягнувшись у чудове й просторе з дорогими оздобами вбрання, величався перед Головою й дорікав їй тим, що на неї не припадає навіть десятої частини його розкоші…
— Слухай, ти, дурню! — сказала Голова. — Якщо може вміститись розум у твоєму череві, то подумай, що це зроблено не заради твоєї великої гідності, а лиш тому, що ти не можеш удовольнитися малим, як я.
Сила
Баєчка ця для тих, хто свою честь поклав на одній лише розкоші.