Activities
Телесеріал
Створи план для знімання телесеріалу, заснованого на цій історії. Скільки б у ньому було серій? Які події увійшли б в нього? Придумай назву для кожно...
Інший фінал
Придумай інший фінал для цієї історії. Запиши, що мали би в ньому зробити Маруся та Василь.
Григорія Квітку-Основ’яненка справедливо називають «батьком української прози». Він першим почав писати твори українською мовою і змальовував у них звичайних людей, традиційні українські цінності й духовну красу нашого народу. Ще у ХІХ столітті ними захоплювалися європейські читачі — знайомлячись із творами Квітки, вони відкривали для себе українську літературу і культуру. Твори Квітки-Основ’яненка перекладено французькою, польською, болгарською, чеською та іншими мовами.
Згідно з новою програмою Міністерства освіти і науки України
Посвящается
Анне Григорьевне Квитке
Часто менS приходить на думку: чого б то чоловSковS так дуже пристращатись на сSм свSтS до чого-небудь, не то щоб до якої вещS, а то хоч би S до наймилSших людей: жSнки, дSточок, щирих приятелей S других? Перше усього подумаймо: чи ми ж на сSм свSтS вSчнS? Ė що є у нас, хоч скотинка, хоч хлSбець на току, худобонька, у скриньцS, так сьому так усе без порчS й бути? НS, нема тут нSчого вSчного! Та й ми самS що? СьогоднS жив, завтра — що Бог дасть! Адже ж, живучи промеж людей, тSльки і чуєш: там дзвонять по душS, там голосять по покSйнику, там справляють старцям обSд… Що в Бога день тобS говорять: ось той недуж, той вмира, а той вмер… Ти S не оглядишся S незчуєшся, як зоставсь сам собS на свSтS: хоч S з людьми S промеж людей, та ба! Усе тобS або не такS приятелS, яких поховав, або S зовсSм незвSснS; та воно тобS усе равно, що блукаєш у дрSмучому лSсS! Ось стань про приятелSв згадувать, то уся твоя пSсня на один лад: от з тим ми хлопцями були — S вже вSн вмер, а з тим до школи укупS ходили — S той вмер, з тим парубковали — S той вмер; S сей, S той, S той, S сей, усS повмирали. Коли ж се так є, так S пам’ятуй собS добре, що не забудуть S тебе на сSм свSтS, озьмуть S не будуть питатись: чи хочеш до гурту, чи ще б, може, погуляв?
А пSсля такої думки чого ж би нам, невSчним, та пристращатись до уременного? Чому б так не робить: наградив тебе Бог щастям, що батько й мати твої живуть при тобS S дякують добрим словом, що ти їх при старостS S кохаєш, S поважаєш, або жSнкою, до тебе доброю, послухною, хазяйкою невсипущою, або дSточками покSрними та слухняними — хвали за се Бога S лягаючи, S устаючи, а їх шануй S кохай, S для них не жалSй не тSльки нSяких трудSв, худоби, та, коли нужда звелить, душу свою за них положи, розпинайся, умри за них, та усе-таки пам’ятуй, що й вони на сSм свSтS такS ж гостS, як ти S усякий чоловSк, — чи цар, чи пан, чи архирей, чи салдат, чи личман1. Коли Отець наш милосердний кого з нас покличе, проводжай з жалем, та без укору S попрьокSв; перехрестись та й скажи, як щодня у «ОтченашS» читаєш: «Господи! Буде воля Твоя з нами, грSшними!» Ė не удавайсь у тугу, щоб вона тобS вSку не укоротила: бо грSх смертельний накликать на себе не тSльки смерть, — S саму болSсть, хоч би яку-небудь: бо, не поберSгши тSла, загубиш S душу на вSки вSчнS! БSльш усього пам’ятуй, що ти ховаєш сьогоднS, а тебе заховають завтра; S усS будемо укупS, у Господа милосердного на вSчнSй радостS; S вже там не буде нSякої розлуки, S нSяке горе, S нSяке лихо нас не постигне.
Ėще ж S се ми думаємо, що як постигне кого-небудь бSда S нещастя, що похова кого Sз своєї сSм’ї або S родичSв, то буцSмто сеє чоловSковS приходить за його грSхи й неправди прежнSї. НS, не так сеє! Ось слухайте лишень, як нам панотець у церквS чита, що Господь Небесний нам як отець дSтям. А пSсля сього не грSх нам буде S таке примSнити: от зберуться дSти на вулицю грати та будуть промеж ними щасливSшS, та усе б то їм, замSсть Sграшки, битись та лаятись, а меж ними буде дитина плохенька, смирна, покSрна, S що усяк її може зобSдити. Адже правда, що батько тSєї дитини, щоб вона не перейняла худа вSд своєвольникSв, жалкуючи об нSй, кликне з вулицS до себе S, щоб воно за товариством не скучало, посадить бSля себе, та й приголубить, S понSжить, S, чого вона забажа, усього їй дасть. Пожалуй, хлопцS, що на вулицS зостались, не знаючи, яке добро тSй дитинS у батька, будуть жалковати, що узят вSд них товариш. Дарма, нехай жалкують, а йому у отця дуже-дуже добре! От так S Небесний наш Отець з нами робить: бережеть нас вSд усякої бSди S береть нас прямSсSнько до себе, де є таке добро, таке добро… що нS розказати, нS здумати не можна! Та ще й так думаймо: чуствуєш ти, чоловSче, що се Бог за грSхи твої послав бSду? Так же і розсуди: який батько покине овсS дSток, щоб без науки ледащSли? Усякий, усякий отець старається навчити дSтей усьому доброму; а неслухняних по-батькSвськи повчить, та по-батькSвськи пожалує. Недурно сказано: ледача та дитина, которої батько не вчив! Се ж люди так з своїми дSтьми роблять, а то Отець Небесний, що милосердSю Його S мSри нема! Той коли S пошле за грSхи яку бSду, то ВSн же S помилує! ТSльки покоряйся Йому! А пSсля сього не будемо журитись, що нам Бог милосердний не пошлеть терпSти, S, перехрестившись, скажемо: «Господи! навчи мене, грSшного, як сполнять волю Твою святую!» — то й побачиш, що опSсля усе гаразд буде.